Я майже ніколи не пишу про справи клієнтів. Людям і так боляче, а після публічності — ще болючіше. Тому цей кейс не клієнтський. Він мій.
Одного дня одночасно прийшли повідомлення від «Дії», «Києва Цифрового» та банків: відкрито виконавче провадження, кошти арештовано. Підставою виявилася постанова про порушення правил паркування на Подолі.
Штраф, якого я не бачила
Сам факт невдалого паркування я не перетворювала на героїчну боротьбу. Проблема була в процедурі: повідомлення під двірником я не знайшла, постанови не отримала й тому не скористалася строком для сплати 50% штрафу, передбаченим КУпАП для таких випадків.
Коли постанова потрапляє на примусове виконання, історія вже не обмежується сумою штрафу. З’являються виконавчий збір або винагорода приватного виконавця, витрати провадження й арешт коштів. Банки виконують постанову виконавця, а власник рахунку починає розбиратися з документами вже після блокування.
Два різні предмети спору
Після перевірки матеріалів стало зрозуміло, що треба розділити два маршрути. Законність постанови про адміністративне правопорушення оскаржується за правилами, встановленими для таких постанов. Рішення, дії або бездіяльність державного виконавця мають інший предмет і оскаржуються за спеціальними правилами адміністративного судочинства.
Змішати все в один позов зручно психологічно, але небезпечно процесуально. Судова юрисдикція, строки, відповідачі й способи захисту мають бути визначені окремо.
Що сталося далі
24 лютого 2026 року виконавче провадження було закінчено після відкликання документа стягувачем. Це зняло виконавчий наслідок, але не завершило всі судові питання автоматично: позови вже були подані, час і судові витрати понесені.
30 березня 2026 року суд відмовив у задоволенні однієї з вимог. На це рішення подано апеляційну скаргу. Тому кейс не слід подавати як остаточну перемогу або як підтвердження того, що документ відкликали саме через конкретний мій аргумент: процесуальні документи не встановлюють такого причинного зв’язку.
Що я винесла з власної справи
- після повідомлення про арешт спочатку треба отримати постанову виконавця й повний матеріал провадження, а не платити навмання;
- строки оскарження короткі, тому дата фактичного отримання інформації має бути зафіксована;
- порожній кабінет або відсутність push-повідомлення не гарантують, що постанови немає;
- кожна додаткова позовна вимога повинна мати процесуальну мету, а не додаватися «про всяк випадок».
Система робить оскарження малого штрафу економічно непропорційним. Саме тому більшість людей платить навіть тоді, коли має питання до процедури. Але для мене ця історія стала практичним маршрутом: від «нічого не видно» до матеріалів виконавчого провадження, двох предметів спору й апеляції.